Лемки ведуть своє коріння від білих хорватів — східнослов’янського племені, що колись жило по обидва боки західних Карпат: «білий» у давньому географічному кольоровому коді означав захід, так само як чорний — північ, червоний — південь, а зелений — схід. Саму назву «лемко» часто пов’язують зі словом «лем», яке плем’я часто вживало в розмові, означаючи просто «лише», хоча самі лемки традиційно називали себе русинами чи руснаками, а не лемками.
Їхня історія зазнала жорстокого перелому після Другої світової війни: між 1944 і 1946 роками приблизно дві третини лемківського населення — близько 95 000 осіб — примусово виселили з території сучасної Польщі до Радянського Союзу, а більшість решти вислали на північний захід Польщі під час операції «Вісла» 1947 року. Століттями живучи на самому західному краю української заселеної території, лемківська культура увібрала справжній угорський, чеський, словацький і польський вплив, ніколи при цьому не втрачаючи власної самобутньої ідентичності — це видно сьогодні у всьому: від регіональних відмінностей костюма (з бойківським впливом ближче до тієї межі, словацьким — далі на південь) до танцювального репертуару, побудованого з переосмислених польських («краков’як», «мазурка»), чеських («полька», «тромблія»), німецьких («вальс») та угорських («чардаш») форм, кожна з яких перероблена достатньо, щоб нести виразно лемківський стиль і манеру.
Один із найдавніших танців, що дожили до наших днів, — «Карічка» — від словацького слова, що означає «коло», — побудований цілком навколо колових побудов, великих і малих, і залишається популярним не лише на Закарпатті, а й серед лемківських громад у Словаччині та Польщі. Такі колективи, як польський Лемківський народний ансамбль пісні і танцю «Кичера», винесли цей репертуар на фестивальні сцени в десятках країн, підтримуючи танцювальну традицію справді загроженої культури живою й видимо активною.
