Слово «кептар» походить з румунської мови й перекладається як «груди» (частина тіла). Кептар — це коротка безрукавка з овчини (також відома як кожушанка). Такий одяг типовий для всього українського населення Карпат, що живе і на східних, і на західних схилах. Такий самий одяг носить гірське населення Трансильванії (також знаної як Семигород), Румунії та Сербії.
Мешканці Буковинського краю прикрашають свої кептарі гарною барвистою вишивкою вовняними або шовковими нитками. Іноді замість вишивки трапляються оздоби зі шкіри-сап’яну, що утворюють розкішні візерунки. Такі оздоби найчастіше зустрічаються у роботах гуцульських майстрів — і не лише на Буковині, а й на Закарпатті та в Галичині. У прикрашанні кептарів можна також натрапити на бісер, металеві леліточки й навіть невеличкі медальйони. Бойківські безрукавки прикрашені дещо скромніше, а лемківське оздоблення кептарів трапляється особливо рідко.
Кептарі різняться від регіону до регіону не лише оздобленням, а й самим кроєм. Наприклад, гуцули шиють свої кептарі з невеликим стоячим коміром, і вони доволі вільного, навіть мішкуватого крою. Бойки часто шиють кептарі з коміром, використовуючи чорну або білу овчину, і вони завжди прилягливіші й порівняно коротші — ледь сягають талії. Лемківські кептарі схожі на бойківські.
Мешканці гір носили кептарі цілий рік, оскільки це було доволі зручно — цей одяг зігрівав спину, груди й боки торса, залишаючи руки вільними, що робило працю комфортною. З огляду на суворий клімат, з яким часто стикаються в горах, з раптовими різкими змінами погоди й пронизливими холодними вітрами, кептар був і залишається дуже практичним предметом одягу, улюбленим і чоловіками, і жінками.
