Мабуть, кожен, хто любить український танець, знає танець Аркан. Але чи знаєте ви історію, що стоїть за ним?
Танець Аркан був ключовим елементом обряду посвяти двадцятирічних юнаків на Гуцульщині, що символізував їхній перехід у дорослість, у статус «легеня» (тобто справжнього чоловіка). Після цього обряду хлопець здобував право брати участь у чоловічих танцях, носити «бартку» чи «топірець» (сокирку-палицю) і носити широкий пояс (черес).
Це «посвячення через танець» також означало, що чоловік ставав потенційним «опришком». Хто ж були ці постаті?
Опришками називали учасників селянського повстанського руху в Галичині, Закарпатті та на Буковині — проти польської шляхти, молдавських бояр, угорських феодалів, а пізніше й проти австрійської адміністрації. Але про цих «веселих розбійників» існує й чимало легенд. Варто лише поїхати в Карпати — і ви неодмінно почуєте про Олексу Довбуша, який був, по суті, українським «Робін Гудом»! Він очолював опришків, забирав у багатих і віддавав бідним, а тому, звісно, був геть непопулярним серед тодішньої влади!
Назва танцю Аркан походить від латинського «arcanus», що означає «прихований, таємний, мовчазний» — і не дивно!!! Усе, що пов’язане з Довбушем та опришками, оповите густою завісою таємниці.
Ці чоловіки переховувалися в лісах Карпатських гір, переважно пересувалися вночі, і збереження таємниці свого «товариства» мало для них першорядне значення. Саме тому потрапити до лав цього війська було довгим і складним процесом.
Легенда каже, що процес посвяти складався з кількох етапів, і ось лише деякі з них: цілий день новобранців годували надзвичайно солоною й гострою їжею, не даючи нічого пити, а лише наприкінці ночі їм підносили єдину склянку води. Якщо хтось був жадібним і поспішав вихилити склянку одним духом, він провалював випробування. Але якщо людина не поспішала й пила воду лише маленькими ковтками, вона проходила до наступного етапу.
На цьому етапі перевіряли координацію й фізичні здібності новобранців. Їм належало перейти прірву над бурхливою гірською річкою, ідучи по стовбуру поваленого дерева, що з’єднувало обидва береги. Завдання ускладнювалося тим, що з дерева щойно здерли кору, тож поверхня була вкрай слизькою. Якщо людина не долала цей шлях, вона зазнавала тяжких травм або й гинула від падіння, а якщо долала — проходила до наступного етапу.
Цей етап мав перевірити витривалість людини та її здатність витримувати можливі тортури й допити. Новобранець мав дістати з багаття палаючу головешку й затиснути її в долоні, тримаючи, доки не відчує запах паленого тіла. При цьому не можна було здригатися чи скиглити. Це завдання й визначало, хто дійде до самого обряду посвяти.
Але навіть саме посвячення було своєрідним випробуванням!! Чоловіки мали стати навколішки перед Олексою Довбушем і простягнути руку. Так само, як монарх мечем дарує лицарський титул, Довбуш «топірцем» тричі вдавав, що б’є новобранця по руці. Якщо той не відсмикував руку, а твердо, з цілковитою довірою, залишався на місці — він нарешті ставав «опришком».
