Для багатьох це ім’я може бути незнайомим, але воно значить дуже багато для тих, хто останні десятиліття причетний до світу української танцювальної хореографії. Він розпочав як художній керівник колись уславленого ансамблю «Ятрань», який пізніше став домівкою і «відправною точкою» для цілої плеяди талановитих хореографів, потім очолив не менш відомий колектив «Зоряний», а зрештою став одним із засновників першого й наразі єдиного у світі музею хореографії.
Шлях Кривохижі в танець, та й до самого танцю, не був легким. Ще дитиною він побачив виступ Миколи Анкудінова, і саме тоді народилася його велика мрія — танцювати, творити й, по суті, жити українським сценічним танцем. Юний Анатолій Кривохижа дуже хотів приєднатися до танцювального колективу, виступ якого побачив, але його батько, український селянин, не бачив у танці перспективної професії для сина і був майже непохитним у своїй позиції. І лише у 60-х батько Кривохижі нарешті прийняв і підтримав сина як танцівника. Це сталося тоді, коли тоді вже уславлений ансамбль «Ятрань» повернувся з тріумфального виступу на «Декаді українського мистецтва» в Москві.
Ще одним поворотним моментом у танцювальній кар’єрі Кривохижі стала зустріч із Павлом Вірським. Сьогодні, роки по тому, він визнає, що саме Вірський мав вирішальний вплив на його творчість. Порада цього видатного митця була простою — відходити від сценічного ефекту на користь ретельної роботи з фольклорним першоджерелом. Говорячи про народний танець, Анатолій Кривохижа завжди ставився до нього як ювелір: створюючи щось нове, він ніколи не порушував «природну» інтерпретацію. Кожен його танець — це міні-вистава, створена за суворими законами композиції.
1977 року «Ятрань» вирушив в успішне турне Сполученими Штатами, Канадою, Британією. Кожен виступ завершувався овацією стоячи. Люди аплодували «Ятрані» за український дух, який, попри всі перешкоди, колектив зумів пронести через континенти. Кожен, хто хоч раз бачив виступ «Ятрані», ніколи не забуде той вихор народних елементів, вишукано викладених у танці, що наповнює душу радістю й гордістю, емоцією і вдячністю… Ось лише кілька відгуків, які «Ятрань» отримав після концертів:
The New York Times: «Ми бачили ансамбль Моїсеєва з його виразністю, ми бачили ансамбль Вірського з його філософською виваженістю, ми також побачили «Ятрань» — і в них є все це водночас. Що вирізняє їх — це легкість, з якою вони працюють. Цей колектив, безсумовно, належить зараховувати до найкращих у світі».
Більше про Анатолія Кривохижу: «Він уміє виділити специфіку народного танцю, уся концертна програма проходить надзвичайно плавно, і він розуміє потребу варіювати темп і зміст різних номерів. Зрештою, його постановки не набридають — жодної миті».
The Ukrainian News (США): «У цій постановці ви не знайдете повторів. Секрет справжнього мистецтва, мабуть, полягає у вічному дивуванні живого мистецтва, яке не знає повторів і щоразу відкриває нові риси, нюанси, характеристики в тому, що вже існує. Візьмімо, наприклад, «Гопак»: скільки б разів його не виконували, навіть ті самі танцівники, завжди є місце для імпровізації, уяви й творення чогось нового».
The Vancouver Sun: «Коли фольклорні танцювальні ансамблі, як-от «Ятрань», вирушають у турне, ми часто очікуємо певного викривлення національної спадщини, але це не той випадок із «Ятранню». Вони демонструють мистецтво, що стоїть у самих витоків справжнього народного мистецтва. Виступ цього ансамблю демонструє високий рівень смаку та виконання, настільки точне, що його можна назвати «відшліфованим». «Ятрань» — безумовно найкращий фольклорний танцювальний ансамбль, який ми бачили тут за останні кілька років».
The Sun (США): «Цей ансамбль тонший за інші радянські танцювальні колективи. У нього є свої моменти «високої напруги» й кульмінації, що не можуть залишити глядача байдужим. Ансамбль «Ятрань» довів, що є чудовим культурним «провідником», який через своє мистецтво виражає національну гордість і особисту гідність».
У середині 80-х Анатолій Кривохижа очолив тоді ще молодий колектив, що формував ансамбль «Зоряний», який діяв при місцевій філармонії. У «Зоряному» Кривохижа продовжив роботу й принципи, засвоєні в «Ятрані» — він втілював у своїх номерах фольклор, обрядові вокально-хореографічні сцени, постановки-«пісні у візуальному вигляді». Не дивно, що згодом «Зоряний» називали вже не просто ансамблем, а театром пісні, музики й танцю.
2004 року Анатолій Кривохижа став одним із засновників єдиного музею хореографічного мистецтва. Він розташований у селищі Надія (поблизу міста Кропивницький, Україна) — на батьківщині засновників українського професійного реалістичного театру, які, власне, і винесли український народний танець на сцену.
Анатолій Кривохижа видав дві книги: «Гармонія танцю» та «Роздуми про мистецтво танцю».
