Петро Неборський, художній керівник Українського танцювального ансамблю «Світанок» (Оттава), заслужений артист України.
Заслужений артист України Петро Неборський понад 20 років обіймає посаду художнього керівника й хореографа оттавського Українського танцювального ансамблю «Світанок». Петро 22 роки виступав на професійній сцені як танцівник Ансамблю пісні і танцю імені Верьовки, останні 10 з них — як соліст.
Де ви працювали в Україні й як це привело вас до Канади?
До приїзду в Канаду 23 роки тому я працював професійним танцівником у всесвітньо відомому хорі Верьовки. Я почав там юним, недосвідченим виконавцем, а зрештою став одним з провідних танцівників ансамблю. Пропрацювавши там понад 20 років, я здобув значний танцювальний досвід, який тепер допомагає мені в роботі художнім керівником і хореографом Українського танцювального ансамблю «Світанок». Працюючи у Верьовки, я також навчався в Київському інституті театрального мистецтва. Темою мого диплома, а згодом і дисертації, була функціональна роль танцю в українському драматичному театрі. Мій розвиток як хореографа завжди ґрунтувався й ґрунтується на моїх знаннях з історії та теорії українського танцю та на моєму практичному досвіді професійного танцівника.
Після завершення кар’єри професійного танцівника мене запросили викладачем на кафедру танцю Інституту культури в Києві. Саме там мене знайшли двоє засновників «Світанку» — вони тоді там навчалися. Вони запросили мене приїхати до Оттави, щоб провести танцювальний майстер-клас у тодішньому ансамблі «Дніпро». Наступного року мене запросили на посаду художнього керівника щойно організованого ансамблю «Світанок». Наразі це вже мій 24-й рік на цій посаді.
Яка ваша філософія щодо українського танцю?
На це глибоке питання нелегко відповісти в короткому інтерв’ю… Я міг би говорити про це годинами, бо це моя улюблена тема… але ось моя загальна думка. Український танець має необмежену художньо-виразну здатність описувати багаті, барвисті українські національні характери в найрізноманітніших емоційних станах і ситуаціях. Через мистецький жанр українського танцю можна також виражати великі змістовні ідеї, важливі суспільні концепції, конфлікти й історії. Ці театральні танцювальні історії можуть передавати не лише безтурботну, грайливу й радісну емоційну атмосферу, а й таку, що сповнена оптимістичного героїзму, глибокого драматизму й навіть трагізму.
Чого ви сподіваєтеся досягти своєю роботою в найближчі кілька років?
Я планую й далі працювати над удосконаленням власного танцювального стилю «Світанку» та його мистецької самобутності. Це означає роботу над створенням нової хореографії та підтримання й вдосконалення того, що ми вже маємо.
Я також сподіваюся й далі працювати над розвитком наших танцівників, зосереджуючись на вдосконаленні їхніх танцювальних, технічних і акторських навичок. Важлива частина цієї роботи — працювати з новими учасниками й вихованцями над тим, щоб підняти їхній рівень до художніх стандартів «Світанку». Я також продовжуватиму працювати над тим, щоб наші танці були готові і до запланованих, і до можливих виступів.
Як хореограф, художній керівник і виконавець українського танцю, яким ви вважаєте мистецький стан і роль цього виду мистецтва в Канаді?
Щоб відповісти на це питання, треба глибоко розуміти ситуацію. Це могла б бути дуже цікава тема для окремого дослідження на основі ретельного наукового вивчення. Однак, з того, що я спостерігав за свої роки в Канаді, можу сказати таке: загалом, стан українського танцю в Канаді перебуває на найвищій точці мистецької досконалості. Він не лише добре зберігається й підтримується, а й постійно розвивається та театрально збагачується в найрізноманітніших мистецьких стилях. Чудово, що в Канаді так багато українських танцювальних колективів. І ось момент, який я хочу підкреслити: я вітаю ті ансамблі та їхніх художніх керівників, які створюють власну неповторну хореографію, танцювальну мову й лексику — власні танцювальні стилі й мистецьку самобутність колективу.
Як українські танцювальні колективи Канади, ми багаті мистецьки й естетично саме тоді, коли ми різні і коли багато хто з нас прагне зберігати свою самобутність. Саме до цього ми прагнемо в «Світанку». Ми не копіюємо жоден інший колектив, хай яким би відомим він був. Ми не повторюємо й не відтворюємо їхні танці — у нас власний, самобутній і неповторний танцювальний стиль. Ми прагнемо створювати театральні танцювальні історії, побудовані на добре розвинених конфліктах і танцювальних персонажах, які не лише безтурботно грайливі, а є особистостями, що мріють і сумують, страждають, борються й перемагають.
